Минуло два місяці, як мій батько завершив свій земний шлях
Мій папка … 🥲
Лише зараз я трохи приходжу до тями і пишу цей допис, як певний ритуал, щоб прийняти вже нову, для мене, реальність і відпустити всі ті тяжкі думки та почуття, які ще залишилися.
Хоч це не просто і не факт, що вийде. Психологи називають цей стан – горем, і він схожий на хвилі, які періодично накочуються, а потім – відходять.
Зараз вже легше, але на початку було дуже важко
За цей час я пройшов класичні 5 стадій прийняття
- Спочатку було заперечення, і мозок відмовлявся вірити в те, що сталося
- Далі був гнів, злість і звинувачення всіх у всьому, насамперед самого себе
- Потім були торги і спроби уявити: а що якби…
- Далі — депресія і втрата сенсу
- І ось тільки зараз на горизонті засяяло щось схоже на прийняття
Тільки зараз я почав розуміти тих людей, хто пережив втрату близької людини, і щиро співчуваю їм, бо знаю, як це нестерпно боляче.
Водночас ці 2 місяці також стали часом нового осмислення життя і розуміння того, що мій батько багато чого навчив мене, багато чого мені дав.
- Не опускати руки, не здаватися — думати і прагнути до перемоги. Батько навчив мене грати в шахи
- Любити і дарувати свою любов близьким і всім оточуючим. Вони з мамою прожили понад 50 років разом. Любов, сім’я, дім, діти, турбота — головні цінності, які також живуть у мені.
- Займатися улюбленою справою. Сад і город — його захоплення та заняття в останні роки. Тато був щиро захоплений — читав статті, пробував нові способи вирощування різних культур і рослин.
- Щодня працювати — він хоч уже давно був на пенсії, щодня знаходив роботу біля дому
- Жити в рівновазі та за розпорядком дня — все відбувалося за розкладом: вранці — гімнастика, після сніданку — газети та кросворди, потім робота, обід і відпочинок, знову справи, вечеря, спілкування та сон
- Збиратися разом і святкувати — дуже любив, коли приїжджали гості — діти, онуки, правнучка. Щоб разом проводити час, особливо у власноруч зробленій альтанці біля будинку.
- Підтримувати словом і ділом — у особливо важливі моменти життя бути поруч і надавати підтримку.
- Вірити й благословляти — розуміючи, що багато чого вже залежить не від нього, а від рішень дорослих дітей та онуків.
- Доглядати й піклуватися про своє тіло — тато щодня, до останнього, робив зарядку, займався скандинавською ходьбою з палицями навколо будинку, їздив на велосипеді, обливався холодною водою.
З кожним днем помічаю, як багато в мені від мого батька, і ці спостереження зігрівають та наповнюють вдячністю й любов’ю.
Мій тато у моєму серці — назавжди!
P.S. Я не встиг попрощатися, сказати востаннє, як сильно я його люблю і вдячний за все, що він зробив для мене, для нас. Хоча завжди про це говорив, коли ми їхали від батьків.
Одного дня, перед сном, я так сильно просив, хоча б ще раз поговорити, побачити — і мені приснився сон. Я розмовляю з ним по телефону. Він на відпочинку, десь у санаторії. Розповідав, що у нього все добре. Правда, умови спартанські 🙂 Під час сну у мене було дивне відчуття, що це не телефонний зв’язок, а якийсь інший, але важко пояснюваний… Після пробудження — на душі було спокійно і тепло.
Займайтесь за матеріалами курсів на нашій Платформі – щоб зцілитись від болю втрати та важких емоцій. Знайдіть свій курс, наприклад такий:
Також приходьте на Клубні заняття
